seminarist | 1721

Стефан ЯВОРСЬКИЙ

МИТРОПОЛИТА РЯЗАНСЬКОГО ТА МУРОМСЬКОГО
СЛІЗНЕ З КНИГАМИ ПРОЩАННЯ

В путь вирушайте, книжки, що часто гортав я і пестив,
В путь, моє сяйво, ідіть! втіхо й окрасо моя!

Іншим щасливішим душам поживою будьте однині,
Інші блаженні серця нектаром вашим поїть!

Горе мені: мої очі розлучаться з вами навіки
Та й не спроможуться вже душу мою наситить.

Ви-бо єдині були мені нектаром, медом поживним;
З вами на світі, книжки, солодко жити було.

Ви мені скарб найдорожчий, ви слава моя щонайбільша.
Ви повсякчасна любов і раювання моє!

Ви просвітили мене, превелебні дали мені титла,
Шану вельможних людей подарували мені.

Нині ж судилось мені — о мій смуток і біль нестерпучій! —
В спомині тільки плекать ті неохмарені дні!

Кволі повіки мої віковіччя ніч замикає,
Ваших легких сторінок не турбуватиму я!

Вічності книгу відмінну перед моїми очима —
Скоро до нього прийду — має відкрити господь!

Кожен з сувоїв її свої вчинки й слова відчитає
І по заслузі у ній знайде заплату собі.

Книго господня страшна! На судищі нашім останнім
Кожне злочинство і гріх навіч покаже вона!

В думці її розгортаю: тремтіння пронизує тіло,
В боліснім серці стримить тонка і бистра стріла!

Боже мій, отче мій! ти — невичерпної ласки безодня,
Віри святе джерело, благості вищий вінець!

Ти єси моря й землі, і найвищого неба владика,
Гори розбурханих вод вмить погамовуєш ти.

Ти управляєш, премудрий, кругами сузір’їв небесних...
Черв нерозумний, ніщо — боже! тебе я молю.

Зглянься і в книгу життя запиши моє марне наймення
Кров’ю святого Христа (з нім-бо спасіння моє).

Ви ж, мої книги, писання мої і дім мій, — прощайте!
Праці відданої плід — бібліотеко, прощай!

Братіє, старці і всі пожильці землі, — прощавайте...
Земле — гостино моя, мати моя, — прощавай!

В ніжні обійми прийми смертельне своє порождіння;
Наша душа — небесам, кості належать тобі.